Залаштунки премії Оскар і документалки про Зеленського — велике інтервʼю режисера Роднянського

Марія Маркевич

Журналіст

Чому перемога фільму "20 днів у Маріуполі" на кінопремії "Оскар" була передбачуваною? Які вони — герої часу? І чому сцену із врученням "Оскара" українському фільму вирізали з трансляції?

Про все це в інтерв'ю Новини.LIVE розповів український режисер і продюсер, член Американської кіноакадемії та чотириразовий номінант на премію "Оскар" Олександр Роднянський — один із небагатьох, хто передбачив перемогу українського документального фільму "20 днів у Маріуполі".

— Олександре, скажіть, чому ви так вірили у перемогу саме цього фільму і чи справді він стане свідченням військових злочинів, які Росія скоїла на території України?

— Давайте я вам відповім трохи докладніше. Тут ситуація і простіша, і складніша.

Ну, по-перше, це дуже добрий фільм. Це без жодних сумнівів. Це така ін'єкція болю, якщо хочете.

А якщо брати до уваги, що кіно, на відміну від журналістики чи телебачення, — це насамперед медіум, який заряджає емоціями та передає емоції, на відміну від інформації, аналізу чи коментарів, якими займаються, як правило, журналісти, то це дуже емоційний фільм .

Це ін'єкція і болю, і розпачу, і протесту, і незгоди, і рішучості всього того, що, власне, сьогодні об'єднує великий багатомільйонний український народ. Це перше.

Серед номінаторів на "Оскар" поганих фільмів немає. Тут важливо розуміти — там немає поганих фільмів. Це не конкуренція найкращого з найгіршими. Це конкуренція дуже хороших фільмів на різні теми, зроблених дуже різними режисерами, представленими різними компаніями і знятих у різних країнах.

Як вибрати, зіставляючи, як це зазвичай кажуть діти, пряме із червоним, а кругле із солодким? Неможливо. Тому мають значення у боротьбі за "Оскар" фактори, які роблять хороший фільм важливим. Не просто добрим, відмінним, а важливим.

Так от, "20 днів у Маріуполі" — це дуже важливий фільм. Він безумовне свідчення страшних часів, початку повномасштабної агресії. Він це зробив блискуче по-журналістськи. Це чистий репортаж очима людей, які не мали наміру зустрічати війну та знімати її.

— По суті, за всю історію кінематографу вдалося передбачити війни, катаклізми, епідемії, чого не було. Ось коли ви подивилися фільми цього року, ви визначилися з трендом майбутнього? Яке воно?

— Ну, досить дивитись уважно весь кіноландшафт, загалом, стежити за кінопроцесом, і ви зрозумієте дуже багато про те, що відбувається з людьми сьогодні. Насправді, подивіться, і ігрові фільми, і документальні фільми, вони свідчать про майбутнє.

Ось переможець — почнемо з простого. Фільм, який отримав сім Оскарів — "Опенгеймер". Це історія людини, яка страждає, відчуває докори сумління за створення найстрашнішої зброї, яка, очевидно, знищує людей. І він не може не відчувати ці муки совісті.

— Наскільки важливе зараз документальне кіно? Адже воно все більше набирає популярності, зокрема серед молодого покоління.

— Ви знаєте, документальне кіно давно стало важливим. Воно привертає увагу аудиторії. воно збирає колосальні, ну те, що ми називаємо рейтингами, але й уваги знову ж таки таких різноманітних аудиторій на стрімінгових платформах.

Я взагалі не ділив би людей на покоління. Я розумію, що у кожного покоління є своя специфіка, свої погляди, своя, якщо хочете, мова. Мова мислення, мова висловлювання, висловлювання своїх почуттів та думок. Навіть свої якісь етичні норми.

Люди по-різному знайомляться, по-різному закохуються, вірніше висловлюють свої почуття. Навіть одружуються по-різному і живуть, відповідно, по-різному. Інакше ставляться до споживання. Все по-різному. Вони відрізняються між собою так само, як і поколінські.

Ну, якщо ми дивимося на світ через оптику, наприклад, свобода-несвобода, тобто люди, які, звичайно, прагнуть світу вільного, Якщо не виходить побудувати у себе в країні, то їдуть кудись, де можуть жити так вільно, як хочуть.

— А яке майбутнє тоді у молоді Росії, яка ходить на фестиваль молоді в Москві, наприклад?

— Ну, дивіться, за радянських часів я дивився по телевізору з'їзди ВЛКСМ, наприклад, чи КПРС. Я їх дивився на репортаж з іншої планети. Це до мене не мало жодного стосунку, хоча це були люди з мого життя. Я був знайомий із секретарями ЦК комсомолів, з інструкторами обкомів, міськкомів, ЦК. Вони ж були.

Але моє місце існування ніяк не перетиналося з ними. У кожному поколінні є різні люди. Є ті, хто погоджується з владою, якою б вона не була огидною, виробляє свою цинічну систему пристосування до нинішніх правил, і хочеться прожити життя, як це говорили раніше, смачніше.

Фестиваль молоді у Москві — це фестиваль людей, які хочуть жити добре в умовах тоталітарної держави. Вони ухвалили це рішення. Це такий путінський комсомол. Тільки на відміну від сталінського комсомолу, це все циніки.

Ось повірте, вони ні в що не вірять, окрім як у свою можливість дорватися до шматка пирога і зайняти своє місце в ієрархії, яку побудував Путін із товаришами. От і все. Тому вони будуть говорити ті самі слова, повторюватимуть на блакитному оці будь-які дурниці, які говорять старші товариші. Нічого більше.

— Який зараз так званий герой нашого часу? Тенденція останніх — це роль жінки. Яку принцесу ми не візьмемо, вона омине будь-якого принца. Як ви це пояснюєте?

— Ну просто гендерна революція. Останні 30-40 років кінематограф діє, виходячи зі свого розуміння рівності всіх соціальних груп, статей, рас. Етнічних груп, національностей, конфесійних груп, тобто релігійних — це головне переконання сучасного західного кінематографа.

Часто над цим знущаються консерватори, і особливо в Росії, щоразу дорікаючи Кіноакадемії в тому, що вона вибирає фільми, виходячи не з їхньої якості чи художньої повноцінності, а спираючись на певну повістку.

Так от, якщо говорити про порядок денний, то тут важлива система цінностей. Система цінностей формулюється англійською як inclusivity і diversity. Тобто ніби включеність всіх і різноманітність суспільства обов'язково має на увазі, що жінки мають ті ж права і, головне, ті ж можливості, що і чоловіки.

Тому фільми готують дівчинку, а потім молоду жінку до того, що перед нею розкривається вся повнота можливостей, яка раніше була доступна лише чоловікам. От і все.

— Але поки що виборець ні в Америці, ні тим більше в Росії не готовий проголосувати за кандидата жінку.

— Я не впевнений у цьому. Я думаю, що Америка, якщо хочете, вибачте мені за перефразування класика, вагітна вибором жінки-президента. Цілком очевидно. Була близька Нікі Гейлі. На рівні губернаторів штатів добрий десяток блискучих політиків, я вже не говорю про сенаторів чи конгресвумен.

Тож це питання п'яти-десяти років. Гілларі Клінтон була близька, але, як ви знаєте, програла, звісно, Трампу. Але то вже інша історія.

— Ну і насамкінець про скандал — із чим пов'язано те, що частину з "20 днів у Маріуполі" з трансляції було видалено? І чи справді в Голлівуді працює російське лобі?

— Це якась шизофренія, правда. В мене таких слів немає. Але навіть якщо припустити неймовірну наявність російського лобі в Голлівуді, якого там не те щоб немає, але й не пахло — там російських членів Академії людина може бути, і в основному це пристойні люди, які типу Звягінцева чи Сергія Бодрова-молодшого, а Михалков давно вже ні в чому не бере участі. Ну тобто взагалі ні на що не впливає. Російських грошей там близько немає.

Як спадають на думку у людей ці шизофренічні думки? Вони ж часто згадують фільм про Навального. Навальний — страшніша загроза для російської влади, ніж, вибачте мені, українська армія.

Тому що вона може висадити в повітря країну зсередини. Вони бояться протестів більше за внутрішні. Набрати там своїх мобіків і відправити на фронт вони зможуть. А от якщо всередині почнуться протести, якими погрожував Навальний і які насправді були реальною для них загрозою, це найстрашніше.

Тому уявити собі щось страшніше, ніж умовна дія на користь документального фільму про Навального, — неможливо.

Коротше, лобі немає. Ситуація дуже проста. Я неодноразово сам у своїй ролі керівника телевізійних компаній транслював "Оскар". До речі, в Україні на 1+1 сам ще й коментував бувало — за що відгрібав, так би мовити, безліч всяких добрих слів до наступного ранку.

Вночі у Європі транслюють "Оскар". Наступного ранку головні канали країн, європейських, наприклад, намагаються показати, коли відомі результати, і весь світ знає вже.

Ось зрозумійте логіку телевізійних людей, що переміг, наприклад, "Опенгеймер", а там найкращий актор став Кілліан Мерфі, а актриса Емма Стоун. Вже нецікаво показувати з погляду інтриги хто переможе, як це відбувається під час живої трансляції. Цікаво інше — показати якесь, так би мовити, гламурне життя Голівуду.

І тому для інтересів великих каналів, які показують трансляції пізніше, наступного дня почали робити це багато років тому — укорочені версії, 90 хвилин. 90 хвилин плюс реклама.

90 хвилин, природно, будуються на номінаціях, що викликають найбільший інтерес у масової аудиторії, міжнародної, яка перш за все знає зірок. Тому туди беруться номінації, звичайно, найкращий фільм, найкращий актор, найкраща актриса, актор другого плану, режисер, співачка чи співак, тобто пісня, музика, можливо, і ще кілька номінацій, у яких беруть участь великі зірки, або це може бути особливо цікаво аудиторії.

І це рівно те, що вміщується за 90 хвилин. Робиться це заздалегідь. Сто відсотків. Невипадково Disney, оскільки корпорація Disney, канал ABC транслює "Оскар", він є частиною корпорації Disney, вони відповіли на, природно, як це називати, інтелігентну заклопотаність багатьох українців.

Вони сказали, що було складено план, кілька тижнів тому. Я в це вірю, тому що ви не можете монтувати у живому ефірі, вам це не обов'язково. Ви повинні заздалегідь знати, що прибрати, там же працюють технічні працівники, які повинні змонтувати, перевірити звук, почистити і відправити до всіх країн світу.

Тому я, чесно сказати, нічого не бачу, крім такого звичайного ставлення до документального кіно та інших номінацій, зазвичай вони прибирають усі номінації технічних фахівців. Ну, наприклад, художник по костюму, художник-постановник, найкращий монтаж — ви ж цього теж не побачите.

— Чи будемо ми бачити документальні фільми про Володимира Зеленського? 

— Я думаю, що фільми про Зеленського з'являються. Він дійсно один із найпопулярніших і найзначущих політиків сучасного світу. Він це зробив сам, своєю поведінкою, увагою, він став величезною фігурою. 

Він викликає колосальний інтерес і повагу навіть через 2 роки після початку війни. І його знамениті фрази, появи, коли він викликав до себе найбільший інтерес. 

Про нього робиться дуже багато документальних фільмів. Оскільки я з ним був знайомий дуже давно, то до мене звертаються, серед інших, ті, хто з ним добре знайомий і близький для інтерв'ю. 

Я як мінімум у трьох фільмах брав участь. Тобто цих фільмів дуже багато. Нещодавно в Лондоні дознімали інтерв'ю для трисерійного фільму про Зеленського, який вийде на BBC, здається, цього літа вже.

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися